Тейпування у косметології

Антон Гриценко лікар-невролог, остеопат MD , D О, MF Hom ., приватна медична практика у Federation of Functional Coaching (Україна)

Для повноти розуміння механізмів дії різних видів тейпування ми познайомимо вас з особливостями та механізмами регулювання тонусу тканини, а також звернемося до історії цього методу

Тейпом називається смужка тканини, що фіксується на шкірі, а тейпуванням, відповідно, методика нанесення та фіксації спеціальної клейкої тканинної стрічки.

До речі, тейпи широко застосовуються людством уже кілька сотень років. Наприклад, у садівництві та флористиці, де вони відіграють особливу роль у мистецтві створення бонсай. І якщо ми можемо використовувати цей інструмент для моделювання рослини, то чому б не застосувати його на людині? Тим більше, якщо поставити перед собою шляхетну з цілей – нести людям здоров'я та красу.

Історія тейпу

Історія створення тейпів незвичайним чином, що, втім, цілком характерно для історії, пов'язана з підприємством «Воронежхімфарм» (ВХФ), відкритим у 1934 році. Через десять років саме на базі цього виробництва на репатрійованому з Німеччини устаткуванні, яке виробляло до цього технічну ізоляційну стрічку на тканинній основі, було налагоджено випуск перших радянських пластирів. Ще через десять років було введено вже радянські технологічні ноу-хау – багатокомпонентний клейовий склад та спеціальним чином вибілену тканину, з яких і вийшов легендарний радянський лейкопластир. Думаю, багато хто його добре пам'ятає: клеївся намертво, а розірвати його було практично неможливо через високу щільність базової тканини.

Завдяки цим властивостям пластир із медичного виробу став предметом широкого та повсюдного побутового використання. Зокрема, він дуже став у нагоді хокеїстам для обмотки нижньої частини ключки, так званого мису гака, що значною мірою збільшувало точність кидка та полегшувало контроль шайби. А оскільки пластир завжди був під рукою, то під час самого матчу усі несправності у захисному екіпіруванні гравців усувалися цим же надійним та доступним способом.

Також в історичному контексті варто згадати Kenzo Kase, американського доктора японського походження, який, за його власним твердженням, ще 1973 року поставив собі завдання розробити новий метод тейпування, який не просто обмежував би свободу руху, як це робили класичні тейпи.

Складно сказати, що він мав на увазі під «класичними тейпами», якщо йдеться про далекий 1973-й, але примітно, що саме з сезону – 1972–1973 почалася легендарна суперсерія хокейних матчів СРСР – Канада, яка стала найбільшою спортивною подією того часу . Як би там не було, саме з ім'ям Kenzo Kase пов'язують появу поширеної зараз методики кінезіотейпування.

Ефективність застосування м'якших кінезіотейпових аплікацій у спортивних змаганнях продемонструвала американська національна збірна на Олімпіаді в Сеулі 1988 року. Завдяки цій події ми маємо величезну різноманітність тейпів різного ступеня щільності – від більш ніж п'ятдесяти виробників по всьому світу.

Ось так виглядає історія створення та впровадження тейпів у повсякденну практику спеціалістів різних галузей. На сьогодні існує кілька видів тейпування:

• спортивне;
• медичне;
• реабілітаційне;
• естетичне.

Механізм дії

Перейдемо до прикладної частини, а саме до питання, яким чином і за рахунок чого працює тейпування взагалі і в естетиці зокрема? Чи створює бажаний естетичний ефект сама аплікація, чи вона запускає процеси в тканинах? На які рецептори відбувається вплив та які механізми воно запускає? Який короткостроковий і довгостроковий ефект від таких процедур? І які існують підходи у застосуванні тейпів в естетиці та загалом?

Для початку слід зазначити, що деякі виробники намагаються наголошувати на ефективності аплікаційної дії різних речовин, доданих у клейову основу самого тейпу. На наш погляд, якщо ефект досягається аплікацією діючої речовини на шкіру, такий продукт взагалі не повинен називатися тейпом. Для цього є пройшла крізь століття лікарська форма – лейкопластир.

Лейкопластирі – лікарська форма для зовнішнього застосування (від грец. λευκός – «світлий, білий» та émplastron – «мазь, пластир», emplásso – «замазую, обмазую»). Базова функція таких засобів – здатність до адгезії. З моменту винаходу і до теперішнього часу пластирі застосовуються для захисту шкіри від пошкоджень, фіксації пов'язок і медичних інструментів, при лікуванні дрібних пошкоджень шкіри, а також як депо для введення активних речовин місцевої або системної дії.

Тейпи змінюють ступінь натягу та власної рухливості тканини, а також надають фасилітуючу дію на тканинні рецептори натягу. У цьому контексті варто особливо відзначити, що якщо мова йде про застосування тейпів в естетичному ремоделюванні та anti-age, то їхня дія поширюється на рецептори, зосереджені тільки в товщі шкіри.

Використання в естетичній медицині

Так що ж, власне кажучи, відбувається при нашкірній аплікації тейпів і яким чином за допомогою їх можна домогтися естетичних anti-age-змін? Також доцільно поставити питання про короткострокову і довгострокову долю цих змін.

Тут на наших читачів чекають найнесподіваніші та найкорисніші відкриття, які дадуть безцінні критерії для аналізу та оцінки роботи як окремих фахівців, так і цілих шкіл та напрямів, що займаються нашкірною аплікацією всіляких видів тейпів.

Найнадійнішим критерієм для нас буде системний та несистемний підхід до самої процедури та аналізу її ефектів з часом.

Під несистемним підходом слід розуміти всі міркування, що стосуються дії та ефектів, спричинених нашкірною аплікацією тейпу. Такі ефекти досить короткочасні і нестійкі, вони підходять для миттєвої корекції деяких візуально помітних дефектів. Йдучи цим шляхом, ми можемо значно зменшити ступінь виразності зморшок у куточках очей, підняти куточки рота, зменшити контурованість додаткових підборіддя, «брил» тощо.

Головна особливість такої несистемної роботи полягає в тому, що аплікація проводиться у місці, де ми очікуємо отримати зміни, а вектори дії самого тейпу вибираються відповідно до бажаного ефекту. Для подібних маніпуляцій нам знадобиться 30–40 хвилин і абсолютно будь-який тейп. Однак слід розуміти, що ефект від такої процедури триватиме вкрай недовго – у кращому разі 3–4 години, та й то за умови, що до цього способу естетичної корекції вдаються вкрай рідко і лише в екстрених випадках (не частіше ніж один раз на 25–30). днів). При частішому застосуванні механізми досягнення бажаного ефекту не просто виснажуються – це може призводити до прямо протилежного результату.

Чому так відбувається? Чому те, що чудово працює у короткостроковій перспективі, при більш частому застосуванні дає зворотний ефект? Сам факт того, що ми ставимо подібні питання, вже підводить нас до необхідності системного підходу та функціонального аналізу людини як біологічної системи з внутрішніми механізмами невральної регуляції, адже всі наші біологічні функції, включаючи тонус і рухливість тканини, знаходяться під її невсипущим контролем. І якщо хтось чи щось втручається у цей процес, це може залишитися непоміченим для нервової системи.

Одна справа, якщо втручання відбувається іноді і на досить короткий термін, як це було описано вище. Система не даватиме стійку протидію.

Зовсім інша річ, якщо зовнішні, не санкціоновані самою нервовою системою зміни тонусу, ступеня натягу та рухливості тканини будуть більш постійними та наполегливими. Намагаючись зберегти системну цілісність та свої регуляторні компетенції, нервова система розпочне активну роботу з відновлення статус-кво – повернення до вихідного стану. Всі ми з вами пам'ятаємо третій закон Ньютона: сила дії дорівнює силі протидії. Фактично в організмі розпочнеться внутрішня протидія змінам, нав'язаним ззовні.

Саме тому будь-які дії, які не враховують реакцію на них власних систем регуляції людського тіла, у довгостроковій перспективі приречені на провал. Це однаково стосується як тейпування, і інших втручань. Будь-яка система прагне балансу, і людина – найяскравіший прояв її властивості.

Завдяки знанням практичної неврології, нейромеханіки та системного аналізу людини ми можемо використовувати нескінченний внутрішній ресурс самої системи для її ремоделювання. Розуміючи, що тонус тканини регулюється відповідно до закону реципрокного гальмування, ми можемо передбачати реакцію нервової системи на наші дії і цим спрямовувати їх у потрібне нам русло.

Парадоксальність процедури, побудованої за системним принципом, полягає в тому, що для досягнення ефекту в одному місці ми зосереджуємо наші дії в іншому. Найчастіше у прямо протилежному. Так, для усунення другого-третього підборіддя тейпову аплікацію потрібно проводити в потиличній ділянці, а для венозного дренажу всієї черепної коробки через яремний отвір тейп буде наклеєний в ділянці під'язикової кістки.

Таким чином, змінюючим фактором є не сама наша дія, не сам наклеєний тейп, а реакція на нього нервової системи. Цей принцип відрізняє підхід до організму як до біологічної системи, і нейромеханіка є його прикладною складовою, що ремоделює.

Завдяки системному підходу робота з естетичної зміни стає максимально безпечною та ефективною, ми можемо досягти стійкого ефекту, що самопідтримується. Акцент зміщується з того, що ми робимо, на те, як і навіщо ми це робимо, за рахунок чого відбуватимуться зміни і які сили та механізми підтримуватимуть їх після самого впливу.

Це вже зовсім інший рівень професіоналізму, при якому весь фокус уваги сконцентрований не на інструменті, в даному випадку на тейпі, а на грамотності фахівця. Це дозволяє досягти воістину фантастичного ефекту, завдяки тому, що всі зміни реалізує сама нервова система людини, а ми тільки спрямовуємо та калібруємо результат її діяльності. Тож працювати цікаво!

Вперше опубліковано у Les Nouvelles Esthetiques 2018/№2