Забули пароль?

Реєстрація

компанії

бренди

На сервері відбулася непердбачувана помилка. Вона незабаром буде виправлена

Опишіть помилку/проблему

Ви помітили помилку? Звертайтеся до редакції

A confirmation email has been sent to your {email} email!

Your password has been successfully changed!

Something went wrong. Please try again later.

The password change request has been successfully sent to your email address.

правилами публікації коментарів 

Правила публікації коментарів

Стаття перекладена на українську мову за допомогою автоматичного перекладу. Редакція працює над його покращенням.

ми працюємо над перекладом. Перейдіть за посиланням або скористайтеся Google Translate

Психологія

Терапія

<img alt="" src="https://api.estet.com.ua/upload/cosmetology-post-content/2023/03/Autors%20double/Halnykina.png" style="width: 400px; height: 400px;" />

Світлана Галникіна, д.м.н., професор Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського, клініка дерматології та косметології Art Clinique (м. Тернопіль)

<hr />
Загальне ембріональне походження шкіри та центральної нервової системи є достатньою основою для прогнозування взаємозв&#39;язку цих систем.

Незважаючи на те, що стан шкіри завжди доступний для самоспостереження, психічні реакції хворих постійно стимулюються. У хворих на хронічні дерматози спостерігають часті неврози та невротичні синдроми, що проявляються дратівливістю, частою зміною настрою, плаксивістю, неприємними відчуттями в області різних органів. Навіть незначне погіршення стану шкіри у дерматологічних хворих, особливо коли уражені відкриті ділянки, відбивається на психіці, а це призводить до несприятливого перебігу дерматозів.

Сугестивна терапія дуже сприятливо впливає емоційну сферу дерматологічних хворих. Треба ненав&#39;язливо у кожному зручному випадку запевняти хворих, що результат захворювання буде сприятливим, заспокоювати їх. Це особливо ефективно у дітей, які добре піддаються сугестії. Використовують і так звану &laquo;замасковану&raquo; сугестію, яка полягає у призначенні слабких заспокійливих паліативних засобів, дієти &mdash; все це в комплексі з відповідною психологічною підтримкою хворого забезпечує обов&#39;язковий позитивний ефект.

Психотерапія успішна лише тоді, коли дерматолог зможе увійти у довіру до пацієнта, утвердити віру в авторитет лікаря, в одужання. Навіть сам вид лікаря здатний змінити ставлення людини до своєї хвороби, його самопочуття, а також перебіг захворювання. Дерматолог може словом впливати на психіку хворого: необхідно говорити з пацієнтами тихо, спокійно, впевнено, повідомляти їм лише те, що піде на користь. Слово дерматолога тільки тоді має чинність, коли воно звучить переконливо.

Хворим, які втратили віру в медицину, доцільно наводити приклади з власної практики лікування пацієнтів з такими або подібними хворобами. Корисні зустрічі з людьми, які вилікувалися від певних дерматозів. Сприятливий вплив на психіку хворих, особливо дітей, має ігротерапія, музикотерапія, демонстрація відповідних фільмів, художня самодіяльність.

<blockquote>
Люди, які страждають на хронічні дерматози, часто переживають через те, що оточуючі можуть уникати їх через побоювання заразитися, що є фактором, травмуючим їх психіку, ускладнюючи процес одужання. Людям, які оточують хворого, треба пояснювати, що ці хворі не заразні. Особливо це питання актуальне у дитячих колективах.
</blockquote>

У дерматологічній практиці все частіше трапляються артефакти. Виділяють такі види:

<ul>
	<li>дерматоманії&nbsp;&mdash; трихотиломанія (висмикування волосся), оніхофагія (звичка гризти нігті), невротичні екскоріації;</li>
	<li>каліцтво&nbsp;&mdash; симуляція (пошкодження інтактної шкіри з метою якоїсь вигоди), аггравація, патомімія;</li>
	<li>психопатії (самопошкодження шкіри у психічно хворих)&nbsp;&mdash; прикладання до шкіри різних подразнюючих речовин та інші ушкодження.</li>
</ul>

Патомімія (штучні артефакти)&nbsp;&mdash; це штучні ушкодження шкіри, які належать до групи психосоматичних розладів. Деякі автори розглядають патомімію у сенсі цього і включають сюди всю групу артефактів, самоушкоджень. У вузькому значенні патомімія&nbsp;&mdash; це підгрупа самоушкоджень шкіри у психопатів, які вдаються до них з метою самозадоволення та завзято заперечують сам факт нанесення цих самоушкоджень. Ураження шкіри при патоміміях, порівняно з невротичними екскоріаціями, глибші, незвичайні, поліморфні і не укладаються в клінічну картину будь-якого дерматозу. Такі самоушкоджувальні дії можуть спостерігати в рамках різних нозологічних форм: при генетично обумовлених синдромах із розумовою відсталістю, ендогенною депресією, пограничних станах, неврозах, істерії, шизофренії. До самоушкоджень вдаються при афективній напрузі, інколи ж вони сприяють емоційній розрядці.

Описані артефіційні дерматози&nbsp;&mdash; як прояв міфоманії, коли хворі прагнуть створити штучну картину хвороби, звернути на себе та на ушкодження увагу лікарів, родичів, співробітників, викликати жалість до себе. Потрібно мати на увазі, що артефіційні дерматози можуть викликатись хворими з метою якоїсь вигоди та свідчити про аггравацію чи симуляцію. Однак у цих випадках такі самоушкодження найчастіше виявляють при психічній неповноцінності.

Екскорійовані вугри молодих жінок, їх ще називають невротичними екскоріаціями, виникають внаслідок самоушкодження шкіри обличчя, грудей, сідниць, розгинальних поверхонь кінцівок на психопатичному ґрунті після емоційних перевантажень. Хворі скаржаться на свербіж шкіри, який проходить тоді, коли вони здирають усі скоринки та видавлюють вугри. На шкірі виникають екскоріації, вкриті скоринками, рубчики, де-і гіперпігментовані плями, висипання часто лінійне. Патологія обумовлена ​​неврозом нав&#39;язливих станів, депресією, астенічною психопатією. Частина хворих категорично заперечує самоушкодження. Хвороба триває доти, доки зберігається психотравмуючий фактор.

Артефіційний хейліт розвивається у психопатів при травмуванні губ руками, зубами, смоктальним рухами, постійним облизуванням. Такі хейліти характеризуються сухістю губ, лущенням, утворенням тріщин, скоринок. Перебіг хейліту погіршується під впливом стресових ситуацій та покращується при лікуванні малими транквілізаторами. У випадках тривалого перебігу хейліту слід виключати атопію (атопічний хейліт), контактну сенсибілізацію, зокрема до харчових алергенів, фотосенсибілізацію та ін.

Трихотиломанія&nbsp;&mdash; нестримне бажання висмикувати волосся&nbsp;&mdash; проявляється ділянками порідіння волосся або облисінням на волосистій частині голови, бровах, віях. Волосся частково висмикнуті, обламані на різних рівнях. Шкіра у вогнищах не змінена. Найчастіше зустрічається у дітей, але можуть хворіти і дорослі. Висмикування волосся здійснюється несвідомо, а в окремих випадках спеціально, але це ретельно приховується від сторонніх очей. Цей стан слід диференціювати з осередковим випаданням волосся, грибковими захворюваннями волосистої частини голови (трихофітія, мікроспорія), псевдопеладою. У хворих із такими патологічними станами спостерігають невротичні симптоми: скарги на головний біль, поганий сон, зниження працездатності, дратівливість, швидку втому. В ідеальних випадках діагноз патомімія є правомочним, коли вдається викрити хворого під час самоушкодження, або досягти його визнання.

Головним у діагностичному процесі (у тому числі й у кабінеті косметолога, який із якихось причин підозрює &laquo;штучне&raquo; походження подібних проявів) є клінічне спостереження, анамнез, спостереження за поведінкою хворого, диференціальна діагностика з ідіопатичними захворюваннями шкіри. Правильний діагноз підтверджують також позитивними результатами лікування із застосуванням психотропних препаратів, гіпнозу, а також засобів, які заважають заподіянню травм (цинк-желатинові пов&#39;язки, гоління голови, накладення лейкопластирних пов&#39;язок тощо).

<blockquote>
Слід зазначити, що самоушкодження шкіри, які виникають на ґрунті органічного ураження мозку, мають надзвичайно тривалий перебіг та не піддаються лікуванню.
</blockquote>

Синдром тактильного галюцинозу (Екбом-синдром, синдром неспокійних ніг) описав уперше шведський невролог Карл Аксель Екбом у 1938 році. Це психічна патологія, що, однак, рідко зустрічається у практиці психіатрів, оскільки хворі, які не мають критичного ставлення до свого стану, звичайно ж, звертаються до дерматологів. Хвороба характеризується значною тривалістю та резистентністю до терапії. Найчастіше хворіють жінки віком від 40 років, проте зустрічається вона і у чоловіків. Вважають, що в основі цієї патології&nbsp;&mdash; ураження мозку судинного чи токсичного генезу. Цей синдром може зустрічатися і при ендогенних психозах, у клініці іпохондричної форми шизофренії, депресивній фазі маніакально-депресивного психозу. У хворих спостерігають численні тактильні галюцинації на тлі ясної свідомості та формально правильної орієнтування за відсутності зорових та слухових галюцинацій. Люди відчувають повзання по шкірі або під шкірою якихось живих істот, які вони називають комахами, мухами, бліхами, мурашками, кліщами, дрібними хробаками, кандидами. Схильні до цієї недуги констатують, що ці живі істоти розмножуються, вгризаються в шкіру, ці відчуття можуть супроводжуватися інтенсивним свербінням, який призводить до значних розчісувань, вторинного інфікування з розвитком піодермій. З метою видалення цих &laquo;паразитів&raquo; хворі видирають їх нігтями, вирізують ножицями або лезом шматочки шкіри, зокрема для отримання матеріалу для проведення аналізів, іноді змащують шкіру кислотами, щоб убити паразитів.

Галюцинаторні відчуття бувають генералізованими, рідше мають обмежений характер в області голови, обличчя, тулуба, статевих органів, слизових оболонок ротової порожнини, кон&#39;юнктиви, уретри, піхви, кишківника. Деякі хворі настільки впевнені в об&#39;єктивному існуванні паразитів, що ідеально описують зовнішні ознаки &laquo;збудника&raquo;, підкреслюючи його велику рухливість і труднощі у виявленні. Вони приносять лікарям шматочки шкіри, кров&#39;яні скоринки з волоссям&nbsp;&mdash; як об&#39;єкти, в яких при детальному огляді лікар повинен виявити паразитів, скаржаться на неприємний запах і липкість шкіри в ті періоди, коли збудники активізуються і &laquo;масово з&#39;являються на шкірі&raquo;.

Поведінка людей, схильних до цього захворювання, часто змінюється: вони тривалий час стирають білизну, кип&#39;ятять її, часто миються, натирають шкіру різними розчинами, завдають собі численних ушкоджень, ніби витягуючи звідти комах. Щоб не передавати свою хворобу іншим, хворі іноді звільняються з роботи, подовгу не виходять із квартири. Вони відвідують десятки лікарів, вимагаючи обстежень для виявлення паразитів, а також &laquo;сильних&raquo; методів лікування, самі підвищують собі дози призначених ліків. Спроби переконати цих пацієнтів у відсутності в них паразитарної хвороби, спираючись на результати проведених досліджень, викликають негативну, а то й ворожу реакцію, що іноді провокує ще більшу їхню замкнутість.

Таким чином, ураження шкіри при цьому синдромі є наслідком галюцинацій, маячні та проявляється численними розчісуваннями та грубим самоушкодженнями шкіри. У дерматологічному аспекті цей синдром має належати до групи патомімій. Механізм його розвитку має психологічну основу, тому лікування має проводитись за участю психіатра. А косметологам, маючи підозру на &laquo;штучне&raquo; походження шкірних проявів, важливо вміти їх диференціювати, оскільки досягти позитивного результату корекції, без корекції психічного стану, буде неможливо.

Психосоматичні хвороби шкіри