Забули пароль?

Реєстрація

компанії

бренди

На сервері відбулася непердбачувана помилка. Вона незабаром буде виправлена

Опишіть помилку/проблему

Ви помітили помилку? Звертайтеся до редакції

A confirmation email has been sent to your {email} email!

Your password has been successfully changed!

Something went wrong. Please try again later.

The password change request has been successfully sent to your email address.

правилами публікації коментарів 

Правила публікації коментарів

Стаття перекладена на українську мову за допомогою автоматичного перекладу. Редакція працює над його покращенням.

ми працюємо над перекладом. Перейдіть за посиланням або скористайтеся Google Translate

Целюліт

Апаратна медицина

<h2>Будова та функції підшкірно-жирової клітковини</h2>

Перш ніж перейти безпосередньо до теми нашої статті, пригадаймо, що таке жирова тканина та які її основні функції. Підшкірно-жирова клітковина (або гіподерма) &ndash; третій, нижній шар шкіри (після епідермісу і дерми), який складається з пучків сполучної тканини, що переплітаються й утворюють великопетлисту мережу.

Жирова тканина необхідна людині:

<ul>
	<li>для пом&rsquo;якшення на шкіру різних механічних чинників;</li>
	<li>для терморегуляції організму;</li>
	<li>для накопичення та збереження, як у депо, багатьох жиророзчинних вітамінів (А, Е, F, К);</li>
	<li>як механічна опора для зовнішніх шарів шкіри;</li>
	<li>для зберігання енергетичних запасів організму.</li>
</ul>

Виділяють два різновиди жирової тканини &ndash; білу та буру. Ці види жирової тканини відрізняються за своїми мікроскопічними та метаболічними характеристиками.

Бура жирова тканина зустрічається у новонароджених дітей і в деяких тварин, що гибернують, на шиї, біля лопаток, за грудиною, вздовж хребта, під шкірою і між м&rsquo;язами. Вона складається з жирових клітин, густо обплетених гемокапілярами. Ці клітини беруть участь у процесах теплопродукції. Адипоцити бурої жирової тканини мають безліч дрібних жирових включень у цитоплазмі. Бурий колір жировим клітинам надають залізовмісні пігменти &ndash; цитохроми мітохондрій. Окислювальна здатність бурих жирових клітин дуже висока (майже удвічі перевищує окисну здатність м&rsquo;яза серця). При зниженні температури навколишнього середовища підвищується активність окислювальних процесів бурої жирової тканини. При цьому виділяється теплова енергія, що зігріває кров у кровоносних капілярах.

Біла жирова тканина у людини розташовується під шкірою, особливо в нижній частині черевної стінки, на сідницях та стегнах, де вона утворює підшкірний жировий шар, а також у сальнику, брижі та заочеревинному просторі. Адипоцити білого жиру є єдиною краплею, яка зазвичай заповнює собою всю клітину. При цьому цитоплазма, мітохондрії та ядро ​​зміщені до периферії клітини та стиснуті в тонкий обідок.

У жировій тканині відбуваються активні процеси обміну жирних кислот, вуглеводів та утворення жиру з вуглеводів. При розпаді жирів вивільняється велика кількість води та виділяється енергія. Тому жирова тканина відіграє не лише роль депо субстратів для синтезу макроергічних сполук, а й опосередковано &ndash; роль депо води.

Під час голодування підшкірна та навколониркова жирова тканина, а також жирова тканина сальника та брижі швидко втрачають запаси жиру. Крапельки ліпідів усередині клітин подрібнюються, і жирові клітини набувають зірчастої або веретеноподібної форми. В області орбіти очей, у шкірі долонь і підошв жирова тканина втрачає лише невелику кількість ліпідів навіть під час тривалого голодування. Тут жирова тканина відіграє переважно механічну, а не обмінну роль. У цих місцях вона розділена на дрібні часточки, оточені сполучнотканинними волокнами.

<blockquote>
Дослідження, що проводяться останніми роками, спричинили живий інтерес до жирової тканини як ендокринного органу. Сьогодні відомо, що жирова тканина секретує безліч речовин, одні з яких є істинними гормонами, а інші відіграють роль місцевих регуляторів.
</blockquote>

<h2>Перші спроби</h2>

Пройшло вже понад 50 років з того моменту, як вперше було використано ліпосакцію &ndash; операційну технологію видалення надлишків жиру в пластичній хірургії. Найпершу операцію ліпосакції провів 1974 року французький гінеколог Горджіо Фішер зі своїм молодшим сином. Під час операції вони використовували канюлі, які застосовуються для вишкрібання матки. Пластичний хірург Івес-Джерард Іллоуз 1977 року кардинально змінив техніку проведення ліпосакції, виконавши процедуру з використанням порожнистої канюлі з тупим, а не загостреним кінцем. Наприкінці 70-х років ХХ століття у процес вдосконалення техніки органічно влилися розробки талановитого італійського хірурга та чудового педагога Пірра-Франко Фоєрніра.&nbsp;

Звичайно, перші спроби хірургічного зменшення жирової тканини призводили до втрати великої кількості крові, анемії, виникнення асиметрії та багатьох інших непередбачених результатів. Багато пацієнтів через відсутність практичного досвіду ставали у ті роки справжніми піддослідними кроликами пластичної хірургії.&nbsp;

Проте минав час, збільшувався та накопичувався досвід. Практикуючі хірурги почали крок за кроком, але дуже впевнено змінювати процедуру на краще, додавати перевірені на особистій практиці нові способи й методи. Фахівці застосовували різні модифікації скальпеля, що обертається, поміщеного в порожню канюлю, а також окремо канюлі з гострими, як скальпель, краями. Теорія жила і розвивалася, а пацієнти, які хотіли позбутися зайвого жиру, завжди були. Багато членів Світової асоціації пластичних хірургів, починаючи з першої половини 80-х, стали активно вивчати та переймати практичний досвід проведення операції ліпосакції, який у великій кількості накопичили доктори Іллоуз та Фоєрнір. У максимально повному обсязі проводився опис виконуваних операцій, поглиблювалося вивчення теоретичних основ ліпосакції, удосконалювалася техніка та методологія проведення процедури. Інтерес до ліпосакції почав зростати, й успіх не забарився.

На початку 80-х років Всесвітня асоціація пластичної та відновлювальної хірургії визнала ліпосакцію справді інноваційною та вкрай корисною для потреб людини та суспільства хірургічною процедурою. Почалося вироблення нового стандарту для визначення рівня кваліфікації, порядку атестації та сертифікації пластичного хірурга з точки зору максимальної безпеки й найвищої якості проведення процедури ліпосакції. Поступово більшість практикуючих хірургів познайомилися з новою технікою видалення жирових тканин.&nbsp;

Але з новими технологіями прийшли нові проблеми. Не кожен пацієнт на той час міг бути впевненим у повній безпеці й ефективності проведення процедури ліпосакції. Дуже часто операція проводилася безграмотно, малодосвідченими фахівцями. Почали з&rsquo;являтися повідомлення про проведення багатьох операцій на низькому професійному рівні, в результаті яких у пацієнтів відбувалося різке зниження еластичності шкіри, почастішали випадки виникнення післяопераційної асиметрії, появи стійкого больового синдрому.

Новини були різні &ndash; від вражаючих історій до випадків із летальним кінцем. На порядку денному постало нагальне питання: хірурги якої спеціалізації мали виконувати операцію ліпосакції? Пластичні хірурги, косметичні чи дерматологи? Хірурги загальної практики чи лікарі-гінекологи? Кожен мав свою власну думку. Усі розуміли, у чому полягає колосальна вигода володіння ліцензією на здійснення права видалення надлишку жирових тканин методом вакуумної ліпосакції.

Однак справжня популярність ліпосакції лише починала набирати обертів. Епоха ліпосакції ще не настала, адже незалежно від типу голок або канюль ліпосакція досі проводилася &laquo;сухими&raquo; методами.

Продовження - у наступних статтях.

<hr />
За матеріалами&nbsp;Les Nouvelles Esthetiques Україна

Корекція тіла: що потрібно знати про ліпосакцію?